Ні-ні-ні, я цю тему доб'ю. З вечора відкладаю /просто/ відповісти на два питання - що я хочу і що я можу дати у стосунках (чоловікові).

В мене через те і пожиттєва пауза в стосунках - тому що я майже ніколи не можу дати те, що хочу. Тож, напевно, треба це переосмислити.

Що я хочу давати:

Що я можу: майже нічого з названого. Тому що треба працювати, заробляти гроші, доглядати за собою, це все час-час-час, енергія-енергія-енергія. Плюс, мені досі боляче ось так просто почати займатися сексом, тому що ніколи не було довготривалого партнера, якому б я довіряла, то ж я можу бути в цьому плані самою несамовитою і тд, але кралі на одну незабутню зустріч з мене об'єктивно не вийшло і як би це не йшло всупереч моєму тому самому образу - мене це не обходить. Я хочу стабільного партнера з максимальним рівнем взаємоповаги. Тому що нащо мені кидати все і присвячувати людині або її оточенню свій ресурс, якщо вона мене не поважає? От є така відома фраза Даєнеріс, "Знаєте, що мене тримало увесь цей час? Віра. Віра в себе," так от сьогодні в мені відгукнулось майже те ж саме - за будь-яких складнощів, мене тримала моя корона на голові, я її не усвідомлювала, але вона була. Це не та корона, з якою я очікувала більшого від інших, це та корона, з якою я очікувала більшого від себе, і саме тому вона мене провела скрізь усі шляхи. Тож, так, мені наразі максимально соромно, що в мене не вистачає грошей на себе, щоби насолоджуватися вільним часом і постійно виглядати прекрасно, бо навіть для походу в кіно я збираюся дві години, але я над цим попрацюю. Можливо, треба відступити від роботи, і стати залежною від чоловічої сторони - але я це елементарно не уявляю. А чекати, поки я вирулю з заробітком та доглядом за собою - я вже морально втомилася, тому офіційно і заявила - що не хочу зараз відносин. Я офіційно не хочу принизливого відчуття, що я щось не встигаю, виглядаю не дуже, або не можу собі щось дозволити. Ось так.

Как-то с зимы периодически возникает желание расписать рецензии на своих любимых "неоднозначных" персонажей, но всё как-то в это не вникаю... но тут случайно не удержалась и потратила полчаса на комментарий на ютюбе, так что, сохраню себе тут, пускай уже будет.

"Начинаешь смотреть обзоры по Берсерку и все как один "гРиФФиТ ПлОхОй А гАтс хОроШий!!" Как раз-таки в мире "плотских желаний и утех," где всем лишь бы поесть да напиться, Гриффит загорается чем-то большим и невероятным, это воодушевляет других, доколе они не воодушевлены своей личной мечтой. Зрители очень много говорят о воле, и так мало - о Мечте. А потом мы ещё закрываем глаза хоть на какою-то реалистичность, на природу человека, на возраст персонажей, их человеческие чувства и эмоции. В самом видеообзоре многое трактовано на свой лад, где не может быть объективности, например - "Гриффит попытался покончить с жизнью, а Гатс же - так никогда бы не сделал." Кто сказал, что Гатс так никогда бы не сделал? А может Гриффит не хотел быть унизительной обузой для остальных, и страдающей Каски в том числе? Гатс - просто тыняется по миру и очаровывается полностью незнакомым ему человеком, который его ещё и чуть ли не прибил, слепо выполняя все его приказы до момента, пока не услышит его же философские рассуждения и из-за них же не начнёт задумываться о смысле своих целей или о цели в принципе. И он у нас - "воистину" волевой человек. Гриффит с детства верит в невероятную мечту, собирает вокруг себя армию, переживает плен и истязания, и он у нас - "ну поддаётся року, ну пешка судьбы, ну всё понятно." В том и трагедия для Гриффита - что в своей привязанности к Гатсу он оказался таким же уязвимым, как и все остальные люди, для него мир рухнул ещё на моменте победы Гатса на дуэли, даже не в плену, и в реальной жизни так бывает постоянно - любой успешный и умный человек может на ровном месте впасть в депрессию и забыть обо всем только потому, что он расстался с близким человеком. Особенно молодые люди, особенно такие взрывные... и нет - никто не идеален."